Некрополь

Впродовж століть Софія Київська була місцем поховання князів і вищого духівництва. Великою реліквією собору є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, що стоїть у Володимирському вівтарі (колишній північній внутрішній галереї). (1) Саркофаг вагою 6 т прикрашений пишним різьбленням, автором якого був першокласний майстер. Мовою християнських символів передано таїну вступу людини на шлях вічного життя. Тут донині покоїться прах Ярослава, померлого в 1054 р. За черепом князя антрополог М. Герасимов створив його скульптурний портрет, що експонується в соборі.

Після Ярослава в соборі здійснили ще 5 поховань князів з роду Всеволодовичів. Тут поховали його сина Всеволода (1093), внуків – Ростислава Всеволодовича (1093) і Володимира Мономаха (1125), правнука В’ячеслава Володимировича (1154). (3) Окрім могил світських володарів, в Св. Софії знаходилися і поховання київських митрополитів. Першим, відомим нам з літописів святителем, що упокоївся в соборі, був митрополит Київський і всієї Русі Кирило ІІ (помер в 1280 р.). Під час дослідження його поховання в південній внутрішній галереї були знайдені фрагменти шовкової тканини із золотим і срібним сюжетним шиттям із зображенням Богоматері Оранти, ангелів і святих. (4)

В кінці XVII ст. Св. Софія знову стає місцем поховання київських митрополитів. У 1690 році в ній поховали митрополита Гедеона (князя Святополка Четвертинського). За власним заповітом, митрополит був похований під північною стіною Володимирського вівтаря, напроти гробниці Ярослава.

У середині XVIII - першої чверті XIX ст. у Св. Софії, здійснили ще 7 поховань. У південній частині собору під Успенським вівтарем (колишньою давньоруською зовнішньою галереєю), за митрополита Рафаїла Заборовського (1731-1747) було влаштовано великий склеп, в якому один за іншим почили шість митрополитів: Рафаїл Заборовський (1747), Арсеній Могилянський (1770), Гавриїл Кременецький (1783), Самуїл Миславський (1796), Ієрофей Малицький (1799) і Серапіон Александровський (1824). (5,6,7)

У XIX ст. у Софії Київській упокоїлися ще три представники вищого духівництва — протоієрей Іоанн Леванда (1814), а також митрополити Євгеній Болховітінов (1837) (8,9) і Платон Городецький (1891). (10) Всі три поховання здійснені в колишній північній зовнішній галереї, яку на рубежі XVII-XVIII ст. перебудували в два вівтарі – східний Благовіщенський (пізніше – св. Іоанна Предтечі) і західний – Собору св. Іоанна Предтечі (пізніше – Стрітенський). Поховання митрополита Платона було останнім, здійсненим у Софії.

Софія Київська, що зберігає зв'язок поколінь, утілила в собі вічність і володіє колосальною притягальною силою. Насолоджуючись красою і гармонією храму, людина проймається почуттям радісного спокою і умиротворіння, пізнає прекрасне. Через Софію минуле продовжується в сьогоденні і ми, духовно збагачуючись великими здобутками предків, творимо майбуття. У цьому – вища місія Святої Софії.