Шедеври бароко

Собор зберігає художній спадок багатьох поколінь. Від часів Петра Могили та Івана Мазепи збереглися унікальні архітектурно-художні ансамблі, створені в північній та південній зовнішніх галереях, перебудованих на вівтарі. У східній частині північної галереї на замовлення Петра Могили було збудовано каплицю-усипальню для мощей Володимира, виявлених митрополитом у руїнах Десятинної церкви. У каплиці збереглися фрагменти малювань ХІ-ХVIII ст. Добі Петра Могили належать деякі сюжети на тему Богородичного Акафіста, який асоціювався з апофеозом православ’я.

Багатий внесок в художню скарбницю Софії внесла епоха гетьмана Івана Мазепи, коли на місці зруйнованої західної зовнішньої галереї був влаштований розкішно оформлений головний вхід. Від нього збереглися мідні позолочені рельєфні двері, прикрашені іконами в овальних медальйонах із зображеннями архангелів.

У західній частині південної галереї за гетьмана Мазепи створено ошатну капелу палацового типу. Вона орієнтована на спеціально влаштований тоді ж внутрішній парадний вхід у південну вежу, що веде на княжі хори. Там під час відправ перебувала козацько-старшинська еліта на чолі з гетьманом, якого порівнювали з Володимиром. Вівтарною композицією капели є монументальний образ тронного Спаса, фланкованого постатями Володимира та Ольги. Князь фігурує у царських шатах, на його голові – “шапка Мономаха”. Ольга вбрана в одяг знатної жінки Мазепиних часів.

Впродовж першої третини ХVІІІ ст. у центральній частині храму з'являються актуальні для тієї доби зображення семи Вселенських соборів, які пишним фризом оточували підбаневий простір храму. З цього циклу збереглося зображення Першого Вселенського собору – над західною вхідною аркою центральної нави. Це урочиста композиція, заповнена фігурами ієрархів у багатому літургійному облаченні. Обличчя персонажів та їхнє вбрання нагадують портрети митрополитів ХVІІІ ст., що входили до галереї митрополичого дому.

Невід'ємною частиною ансамблю ХVІІІ ст. став виконаний за митрополита Рафаїла Заборовського (1731-1747) прекрасний різьблений позолочений іконостас, первісно прикрашений скульптурами і поліхромією (1747). Спочатку іконостас був триярусним; два верхні яруси зняли при реставраційних роботах XIX ст. з тим, аби відкрити мозаїки вівтаря.

Нижній ярус іконостаса, що зберігся донині, містить ікони намісного і цокольного рядів. Обабіч царських врат – традиційні образи Спаса і Богородиці. Вони відрізняються монументальним трактуванням форм, виразним малюнком фігур, насиченим колоритом. Зображені на золотому тлі з рельєфним рослинним орнаментом, ці образи добре сприймаються з різних місць інтер'єру.

Натомість багатофігурні храмові ікони Святої Софії Премудрості Божої і Семи святителів відрізняються складною композицією, деталізованою іконографією і дрібним малюнком форм. Вони є своєрідними богословськими трактатами в образотворчій формі. Храмові образи мовби запрошують до вдумливого уважного споглядання, їх блакитне тло створює ілюзію вікон у світ вищих істин.

Ідейною і художньою домінантою іконостаса служили срібні царські врата. Цей визначний витвір українського бароко виконали київські майстри Петро Волох, Іван Завадовський і Семен Таран. Врата зроблені у вигляді декорованої рослинними мотивами крізної ажурної решітки з позолоченими рельєфними зображеннями. В них утілено ідею "Древа Єсеєва" – земного родоводу Христа від "коліна Давидового". Велике тронне зображення царя Давида, що тримає розкриту книгу і скіпетр, розміщено внизу врат. Розкрита книга – символ Премудрості Божої, яку Він утілює.

Сьогодні архітектурно-стінописний ансамбль собору є грандіозним цілісним комплексом, що поєднує в собі різночасові витвори високого мистецтва.